Погодні умови поточного року, які склалися на території Луганської області, сприяють ураженню рослин озимих та ярих зернових колосових сажковими хворобами. Небезпека сажки проявляється не тільки в скороченні густоти посівів, а й в тому, що замість зерна у колосі утворюється спорова маса. Часто хвороби залишаються непоміченими, але на власний захист культура витрачає велику кількість поживних речовин, що негативно позначається на її розвитку та продуктивності. На полях зустрічається декілька видів сажки: летуча, тверда, карликова та стеблова.
Летуча сажка (Ustilago tritici) поширена в усіх зонах вирощування пшениці, ячменю, жита. Особливо великої шкоди завдає посівам ячменю. Уpaжeнню пociвiв спpияє пiдвищeнa вoлoгicть i виcoка тeмпepaтypа повітря (+18...+24° C) y фaзi цвітіння. Хвороба проявляється під час виколошування рослин. Внаслідок ураження в пшениці та ячменю майже всі частини колоса, крім стрижнів, перетворюються на рихлу чорну спорову масу ще до виходу з піхви листка. Уражені летучою сажкою колоски з’являються раніше від здорових. Основною проблемою, що викликає ця хвороба є те, що уражені рослини не плодоносять. Маса надземної частини хворої рослини на 30-40% менша, аніж нормальної.
Тверда сажка (Tilletia tritici). Зараження рослин відбувається під час проростання насіння у ґрунті, симптоми твердої сажки стають помітними на початку молочної стиглості зерна. Уражений колос дещо сплющений, інтенсивно зелений із синюватим відтінком, колоски неприродно розпушені, лусочки розсунуті під дією спор гриба. При роздавлюванні уражених колосків виділяється сірувата, оливково-бура рідина, що має запах гнилого оселедця. У фазі повної стиглості уражений колос стоїть прямо. Замість зерна в ньому утворюються мішечки, заповнені чорною масою теліоспор. На ячмені всі органи ураженого колосу, крім остюків, перетворюються на чорну масу теліоспор, вкриту тонкою плівкою. Теліоспори склеєні у тверді міцні грудочки, тому тверду сажку ячменю ще називають кам’яною. Сприяють ураженню озимої пшениці пізні строки сівби, а ярої – надмірно ранні. При сильному ураженні недобір урожаю може становити 15% і більше.
Карликова сажка (Tilletia controversa). За симптомами прояву карликова сажка дуже схожа із твердою, поширена переважно в західних областях України. Основним джерелом інфекції є ґрунт, у якому вони можуть зберігатись від двох до дев’яти років, заспорене насіння також дикорослі злаки. Спори карликової сажки, на відміну від спор твердої, проростають тільки на поверхні ґрунту й проникають у рослину в період від появи сходів аж до початку виходу в трубку. Інфіковані рослини сильно кущаться, утворюючи до 30 і більше стебел, а також проявляють симптоми карликовості. Уражений колос щільніший, укорочений. Колоски розростаються, збільшується кількість насінин у одному колосі, замість зерна формуються теліоспори кулястої форми.
Високоефективним заходом обмеження поширення хвороби є дотримання сівозміни, відмова від дуже ранніх строків висіву, протруювання насіння, знищення злакових бур’янів, впровадження стійких сортів.
Стеблова сажка (Urocystis tгitici). Джерелом інфекції є заспорене насіння та ґрунт, де воно зберігає свою життєздатність близько року. Процес зараження можливий від моменту проростання насіння до утворення першого листка. Хвороба проявляється на стеблах, листках і піхвах у вигляді довгастих опуклих смуг завдовжки до кількох сантиметрів, які з часом набувають свинцево-синього кольору. В місцях уражень епідерміс розтріскується, й назовні виступає темна маса спор, які легко розпорошуються. Уражені рослини відстають у рості, замість колосків і зерна утворюється спотворена маса тканин. У хворих рослин зменшується продуктивна кущистість і врожайність у п’ять разів. Основними заходами обмеження поширення хвороби є дотримання сівозміни, протруювання посівного матеріалу. Стійких сортів пшениці та жита проти стеблової сажки немає.
Для уникнення зараження посівів сажковими хворобами потрібно дотримуватися правил агротехніки: якісний обробіток ґрунту, протруєння насіння якісними протруйниками, дотримання сівозміни та просторової ізоляції, якісне очищення насіннєвого матеріалу, знезараження тари та сівалок, вирощування стійких до хвороб сортів.
